Виїзд за кордон

Пакет документів

• Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу

  

  Свідоцтво про реєстрацію ТЗ (технічний паспорт) - офіційний документ, у якому відображено інформацію про технічні характеристики авто, зазначається його власник та інформація про зняття і постановку на облік у територіальних сервісних центрах МВС.
  Цей документ може бути видано як на власника авто, так і на ім'я іншої особи, яка перебуватиме за кермом при виїзді за кордон. У випадку, коли водій - не власник транспортного засобу, він отримує тимчасове свідоцтво про реєстрацію на своє ім'я.
  Існує два способи отримання тимчасового техпаспорту.

• ПЕРШИЙ СПОСІБ (звернувшись до ТСЦ МВС)
  1. Власник автомобіля подає відповідну заяву в центр МВС.
  2. На основі заяви працівники видають свідоцтво на ім'я особи, яка планує виїхати за кордон.
  3. Оригінальне свідоцтво про реєстрацію власника автомобіля тимчасово зберігається в центрі.
  4. В умовах дії воєнного стану особа зобов'язана повернути тимчасове свідоцтво про реєстрацію до сервісного центру протягом 10 діб з моменту повернення в Україну.
  *При цьому свідоцтво можна повернути до будь-якого іншого сервісного центру.

• ДРУГИЙ СПОСІБ (за допомогою порталу "Дія")
  1. Власник здійснює вхід до особистого кабінету у застосунку "Дія".
  2. Виконує послідовність дій: "Послуги"→ "Шеринг автомобіля"→ "Поділитися автомобілем".
  3. Обирає свій ТЗ, вказуючи термін користування іншим водієм.
  4. Вводить особисті дані: телефон, адресу поштової скриньки, місце проживання → надсилає запит.
  5. Майбутній користувач має перейти за посиланням/QR-кодом → заповнити поля необхідною інформацією → підписати заяву за допомогою сервісу “Дія. Підпис”.
  6. Власник транспортного засобу також підписує заяву та надсилає її до ТСЦ МВС.
  7. Упродовж декількох хвилин новий користувач автомобіля отримує електронне тимчасове свідоцтво про реєстрацію. 

• Зелена картка

  

  Міжнародний страховий поліс "Зелена картка" - це невід'ємна частина автомобільного страхування, що надає водіям можливість подорожувати за кордоном на власному транспортному засобі або такому, що переданий у тимчасове користування, з гарантією цивільної відповідальності. Оформити її можна у ліцензованих страхових компаніях і деяких банках (зокрема Кредобанк, Ощадбанк, ПУМБ, ПриватБанк тощо) через застосунки або офлайн на період від 15 днів до 1 року.

• Важливо мати на увазі, що відсутність "Зеленої картки" може створити проблеми з правоохоронними органами та страховими компаніями у країнах, які ви відвідуєте. Це обов’язковий документ: якщо вас зупинить поліція чи станеться ДТП за вашої провини, а "Зеленої картки" у вас не виявлять — вас можуть оштрафувати (залежно від країни штраф може сягати до 1 000 євро). Цей поліс призначений для відшкодування збитків, завданих майну та здоров'ю третіх осіб унаслідок ДТП, яка сталася за кордоном з провини водія автомобіля з українською реєстрацією. Страховий захист поширюється на всіх водіїв, які керують авто на законних підставах.
  Кожна країна, у якій діє "Зелена картка", визначає суму страхового покриття. Вона може змінюватися з часом залежно від внутрішніх і зовнішніх факторів.

• ПЕРЕЛІК КРАЇН-УЧАСНИЦЬ МІЖНАРОДНОЇ СИСТЕМИ "ЗЕЛЕНА КАРТКА":
  A - Австрія (від 1954 року);
  AL - Албанія (від 1992 року);
  AND - Андорра (від 1996 року);
  AZ - Азербайджан (від 2016 року);
  B - Бельгія (від 1949 року);
  BG - Болгарія (від 1971 року);
  BIH - Боснія і Герцеговина (від 1996 року);
  CH - Швейцарія (від 1949 року);
  CY - Кіпр (від 1996 року);
  CZ - Чехія (від 1949 року);
  D - Німеччина (від 1951 року);
  DK - Данія (від 1949 року);
  E - Іспанія (від 1953 року);
  EST - Естонія (від 1992 року);
  F - Франція (від 1949 року);
  FIN - Фінляндія (від 1949 року);
  FL - Ліхтенштейн (з 1949);
  GR - Греція (від 1949 року);
  H - Угорщина (від 1960 року);
  HR - Хорватія (від 1992 року);
  I - Італія (від 1953 року);
  IR - Іран (від 1976 року);
  IRL - Ірландія (від 1949 року);
  IS - Ісландія (від 1970 року);
  L - Люксембург (від 1949 року);
  LT - Литва (від 2003 року);
  LV - Латвія (від 1998 року);
  M - Мальта (від 1985 року);
  MA - Марокко (від 1969 року);
  MD - Молдова (від 1997 року);
  MK - Північна Македонія (від 1994 року);
  MNE - Чорногорія (від 2012 року);
  N - Норвегія (від 1949 року);
  NL - Нідерланди (від 1949 року);
  P - Португалія (від 1953 року);
  PL - Польща (від 1958 року);
  RO - Румунія (від 1965 року);
  S - Швеція (від 1949 року);
  SK - Словаччина (від 1949 року);
  SLO - Словенія (від 1992 року);
  SRB - Сербія (від 1954 року);
  TN - Туніс (від 1969 року);
  TR - Туреччина (від 1964 року);
  UA - Україна (від 1997 року);
  UK - Великобританія (від 1949 року).

• Водійське посвідчення

  НАЦІОНАЛЬНЕ ПОСВІДЧЕННЯ ВОДІЯ

  Національне посвідчення водія - це офіційний документ, виданий водієві територіальним сервісним центром МВС після складання ним іспиту на отримання права керувати транспортним засобом.
  Існують певні вимоги щодо оформлення національного посвідчення водія для того, щоб його визнавали у інших країнах. Україна почала дотримуватися цих вимог із 2011 року. Зокрема, мова йде про наявність наступної інформації у водійському посвідченні:
   - прізвище, ім'я та по-батькові;
   - дата та місце народження;
   - місце проживання;
   - орган, що видав посвідчення його підпис та печатка;
   - дату і місце видачі;
   - дату закінчення дії;
   - номер посвідчення;
   - підпис та фото власника;
   - категорію чи підкатегорію ТЗ.
  У найновіших зразках бланка національного посвідчення водія (яке має вигляд пластикової картки з інформацією, поданою на трьох мовах: українська, англійська, іноді - французька) зазначають резус-фактор водія та згоду на посмертне донорство (останнє - на розсуд водія).
  Права старого зразка можна замінити на нові, звернувшись до територіального центру МВС.

• Видане в Україні національне посвідчення водія, яке відповідає чинним міжнародним вимогам, переліченим вище, визнають країни-підписанти Віденської Конвенції про дорожній рух 1968 року, а саме:
  Австрія — від 11 серпня 1981 року;
  Азербайджан — від 3 липня 2002 року;
  Албанія — від 29 червня 2000 року;
  Багамські острови — від 14 травня 1991 року;
  Бахрейн — від 4 травня 1973 року;
  Бельгія — від 16 листопада 1988 року;
  Білорусь — від 18 червня 1974 року;
  Болгарія — від 28 грудня 1978 року;
  Боснія та Герцеговина — від 1 вересня 1993 року;
  Бразилія — від 29 жовтня 1980 року;
  Венесуела (Боліваріанська Республіка) — від 8 листопада 1968 року;
  В’єтнам — від 20 серпня 2014 року;
  Вірменія — від 8 лютого 2005 року;
  Гайана — від 31 січня 1973 року;
  Гана — від 22 серпня 1969 року;
  Греція — від 18 грудня 1986 року;
  Грузія — від 23 липня 1993 року;
  Данія — від 3 листопада 1986 року;
  Демократична Республіка Конго — від 25 липня 1977 року;
  Еквадор — від 8 листопада 1968 року;
  Естонія — від 24 серпня 1992 року;
  Зімбабве — від 31 липня 1981 року;
  Ізраїль — від 11 травня 1971 року;
  Індонезія — від 8 листопада 1968 року;
  Ірак — від 1 лютого 2017 року;
  Іран (Ісламська Республіка) — від 21 травня 1976 року;
  Іспанія — від 8 листопада 1968 року;
  Італія — від 2 жовтня 1996 року;
  Казахстан — від 4 квітня 1994 року;
  Катар — від 6 березня 2013 року;
  Кенія — від 9 вересня 2009 року;
  Киргизстан — від 30 серпня 2006 року;
  Колишня Югославська Республіка Македонія — від 18 серпня 1993 року;
  Коста-Ріка — від 8 листопада 1968 року;
  Кот-Д’івуар — від 24 липня 1985 року;
  Куба — від 30 вересня 1977 року;
  Кувейт — від 14 березня 1980 року;
  Латвія — від 19 жовтня 1992 року;
  Литва — від 20 листопада 1991 року;
  Ліберія — від 16 вересня 2005 року;
  Люксембург — від 25 листопада 1975 року;
  Марокко — від 29 грудня 1982 року;
  Мексика — від 8 листопада 1968 року;
  Монако — від 6 червня 1978 року;
  Монголія — від 19 грудня 1997 року;
  Нігер — від 11 липня 1975 року;
  Нігерія — від 18 жовтня 2018 року;
  Нідерланди — від 8 листопада 2007 року;
  Німеччина — від 3 серпня 1978 року;
  Норвегія — від 1 квітня 1985 року;
  Об’єднані Арабські Емірати — від 10 січня 2007 року;
  Пакистан — від 19 березня 1986 року;
  Перу — від 6 жовтня 2006 року;
  Південна Африка — від 1 листопада 1977 року;
  Польща — від 23 серпня 1984 року;
  Португалія — від 30 вересня 2010 року;
  Республіка Кабо-Верде — від 12 червня 2018 року;
  Республіка Корея — від 29 грудня 1969 року;
  Республіка Молдова — від 26 травня 1993 року;
  Російська Федерація — від 7 червня 1974 року;
  Румунія — від 9 грудня 1980 року;
  Сан — Марино - від 20 липня 1970 року;
  Саудівська Аравія — від 12 травня 2016 року;
  Святий Престол (Ватикан) — від 8 листопада 1968 року;
  Сейшели — від 11 квітня 1977 року;
  Сенегал — від 16 серпня 1972 року;
  Сербія — від 12 березня 2001 року;
  Словаччина — від 1 лютого 1993 року;
  Словенія — від 6 липня 1992 року;
  Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії — від 28 березня 2018 року;
  Таджикистан — від 9 березня 1994 року;
  Таїланд — від 8 листопада 1968 року;
  Туніс — від 5 січня 2004 року;
  Туреччина — від 22 січня 2013 року;
  Туркменістан — від 14 червня 1993 року;
  Угорщина — від 16 березня 1976 року;
  Узбекистан — від 17 січня 1995 року;
  Україна — від 12 липня 1974 року;
  Уругвай — від 8 квітня 1981 року;
  Філіппіни — від 27 грудня 1973 року;
  Фінляндія — від 1 квітня 1985 року;
  Франція — від 9 грудня 1971 року;
  Хорватія — від 23 листопада 1992 року;
  Центральноафриканська Республіка — від 3 лютого 1988 року;
  Чеська Республіка — від 2 червня 1993 року;
  Чилі — від 8 листопада 1968 року;
  Чорногорія — від 23 жовтня 2006 року;
  Швейцарія — від 11 грудня 1991 року;
  Швеція — від 25 липня 1985 року.

• МІЖНАРОДНЕ ПОСВІДЧЕННЯ ВОДІЯ

  Міжнародне водійське посвідчення (International Driving Permit) являє собою спеціальний документ, затверджений міжнародними організаціями та який по суті є перекладеною на чотири мови (англійську, французьку, іспанську та російську) версією національних водійських прав. Термін дії міжнародного посвідчення становить три роки, але він не повинен перевищувати строк валідності національних прав, на який воно видане.
  Національні права не замінюють міжнародних, але вони мають бути обов'язково при собі, як першоджерело інформації. Міжнародні права водія не визнаються без наявності національного водійського посвідчення.
  Цей документ видають на основі національних прав упродовж декількох днів при зверненні водія до ТЦ МВС, при цьому національні права не конфіскуються.
  ПЕРЕЛІК ДОКУМЕНТІВ, НЕОБХІДНИХ ВОДІЄВІ ДЛЯ ОТРИМАННЯ МІЖНАРОДНОГО ПОСВІДЧЕННЯ:
   - національне посвідчення водія;
   - паспорт громадянина України;
   - паспорт для виїзду за кордон;
   - ідентифікаційний код;
   - дійсна медична довідка;
   - екзаменаційна картка;
   - фотокартка 3,5 х 4,5 см;
   - квитанція про здійснення оплати за адміністративну послугу;
   - для ВПО - довідка переселенця;
   - для водія, якому необхідно змінити прізвище або ім'я в документах - документ з РАЦСу, який свідчить про зміну прізвища/імені.

• Перелік країн-підписантів Женевської Конвенції про дорожній рух 1949 року, які визнають затверджений формат міжнародного водійського посвідчення:
  Австралія — від 7 грудня 1954 року;
  Алжир — від 16 травня 1963 року;
  Аргентина — від 25 листопада 1960 року;
  Бангладеш — від 6 грудня 1978 року;
  Барбадос — від 5 березня 1971 року;
  Бенін — від 5 грудня 1961 року;
  Ботсвана — від 3 січня 1967 року;
  Буркіна-Фасо — від 31 серпня 2009 року;
  Гаїті — від 12 лютого 1958 року;
  Гватемала — від 10 січня 1962 року;
  Домініканська республіка — від 15 серпня 1957 року;
  Єгипет — від 28 травня 1957 року;
  Індія — від 9 березня 1962 року;
  Ірландія — від 31 травня 1962 року;
  Ісландія — від 22 липня 1983 року;
  Йорданія — від 14 січня 1960 року;
  Камбоджа — від 14 березня 1956 року;
  Канада — від 23 грудня 1965 року;
  Кіпр — від 6 липня 1962 року;
  Конго — від 15 травня 1962 року;
  Лаоська Народно-Демократична Республіка — від 6 березня 1959 року;
  Лесото — від 27 вересня 1973 року;
  Ліван — від 2 серпня 1963 року;
  Мадагаскар — від 27 червня 1962 року;
  Малаві — від 17 лютого 1965 року;
  Малайзія — від 10 вересня 1958 року;
  Малі — від 19 листопада 1962 року;
  Мальта — від 3 січня 1966 року;
  Намібія — від 13 жовтня 1993 року;
  Нова Зеландія — від 12 лютого 1958 року;
  Папуа-Нова Гвінея — від 12 лютого 1981 року;
  Парагвай — від 18 жовтня 1965 року;
  Республіка Сьєрра-Леоне — від 13 березня 1962 року;
  Руанда — від 5 серпня 1964 року;
  Сирійська Арабська Республіка — від 11 грудня 1953 року;
  Сінгапур — від 29 листопада 1972 року;
  Сполучені Штати Америки — від 30 серпня 1950 року;
  Того — від 27 лютого 1962 року;
  Тринідад і Тобаго — від 8 липня 1964 року;
  Уганда — від 15 квітня 1965 року;
  Фіджі — від 31 жовтня 1972 року;
  Шрі Ланка — від 26 липня 1957 року;
  Ямайка — від 9 серпня 1963 року;
  Японія — від 7 серпня 1964 року.

• Закордонний паспорт

  

  Паспорт громадянина України для виїзду за кордон, або закордонний паспорт є офіційним документом, виданим уповноваженими владними органами України, що підтверджує особу та громадянство його власника. Цей документ дає право громадянам України виїжджати за межі країни та в'їжджати на територію інших країн за умови, що він дійсний.
  Відповідно до технічного опису бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм,
  1. Бланк паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм (далі - бланк паспорта) виготовляється у формі книжечки розміром 88 x 125 (± 0,75) міліметрів.
  2. Бланк паспорта складається з м’якої обкладинки, форзаца, сторінки даних і 32 паперових сторінок.
  У праву частину обкладинки імплантовано безконтактний електронний носій, який відповідає вимогам стандарту ISO/IEC 14443 щодо запису і зчитування даних та вимогам IKAO, що встановлюються до електронних документів.
  Іншими словами, це біометричний закордонний паспорт нового зразка, в палітурку якого вмонтовано електронний чіп для зчитування інформації про його власника та який призначений для внесення даних про перетин кордону особою.

• Паспорт оформлюють у паспортному сервісі, ЦНАП, або ж у будь-якому підрозділі Державної міграційної служби.
  Документи, необхідні водієві для отримання біометричного закордонного паспорта:
  1. Заява-анкета (оформлюється на місці);
  2. Паспорт громадянина України;
  3. Квитанція про оплату адміністративних послуг.

• Етапи оформлення закордонного паспорта:
  1. Прийняття документів та перевірка даних підрозділом міграційної служби;
  2. Надання дозволу на виготовлення паспорта, відправлення даних на персоналізацію до Поліграфкомбінату "Україна";
  3. Виготовлення та відвантаження паспорта в місці видачі (термін доставки - 1 - 3 дні);
  4. Доставлення паспорта до місця видачі.
  5. Отримання паспорта його власником.

• Існує два режими оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон: звичайний (протягом 20 днів, не враховуючи термін доставки) та терміновий (протягом 7 днів, не враховуючи термін доставки). Термінове отримання біометричного паспорта має дещо вищу вартість за звичайне.
  Закордонні паспорти мають термін дії 10 років для осіб віком від 16 років та 4 роки - для осіб віком до 16 років. Цікавим є той факт, що біометричний закордонний паспорт можна оформляти для громадян будь-якої вікової категорії, починаючи від немовлят. 

• Довіреність

  (якщо водій - не власник ТЗ)

  

  Довіреність на авто для виїзду за кордон оформлюється за участі власника транспортного засобу та його майбутнього користувача у нотаріуса. Цим документом власник автомобіля засвідчує дозвіл на виїзд за кордон іншого водія з використанням його транспортного засобу.
  Оформлення нотаріально завіреної довіреності для виїзду за кордон на чужому автомобілі в Україні включає декілька важливих кроків, серед яких:
  1. Звернення до нотаріуса. Спочатку потрібно звернутися до нотаріуса та отримати від нього консультацію щодо процедури оформлення доручення, оскільки вимоги можуть різнитися залежно від вашої конкретної ситуації.
  2. Збір документів. При зверненні до нотаріуса потрібно мати паспорт, ідентифікаційний код, а також інші документи, що підтверджують вашу особу і статус; власник транспортного засобу, на який здійснюється оформлення довіреності, повинен мати при собі документи на автомобіль.
  3. Підготовка довіреності. Складання тексту доручення, в якому вказуються особисті дані обох сторін, дозвіл власника на виїзд за кордон на його автомобілі, а також деталі подорожі (країни, міста, строк дії довіреності тощо).
  4. Завірення документу нотаріусом. Нотаріус в присутності власника автомобіля завіряє підписи на довіреності та видає офіційний документ, який підтверджує ваші права на виїзд за кордон на чужому автомобілі.
  5. Апостиль (за потреби). Якщо ви плануєте подорож до країн, які вимагають апостиль (наприклад, країни, що приєдналися до Гаазької конвенції про апостиль), нанесіть його на довіреність.
  6. Переклад (за потреби). За необхідності зробіть кваліфікований переклад документу з допомогою відповідного спеціаліста.
  7. Зберігання документів. Зберігайте оригінал доручення та всі додаткові документи у безпечному місці під час подорожі та після повернення. 

• Тимчасовий реєстраційний талон

  (якщо водій - не власник ТЗ)

  

  Тимчасовий реєстраційний талон на право керування транспортним засобом - це документ, який дозволяє особі тимчасово керувати автомобілем, який не є її власністю, із законними правами власності в іншій країні. Документ може мати обмежений термін дії і повинен бути завжди при собі під час керування автомобілем.
  Тимчасовий реєстраційний талон видається у ТСЦ МВС України на підставі заяви, поданої заявником особисто або через законного його представника (заява заповнюється на місці за затвердженим шаблоном). У заяві вказується строк передачі у розпорядження транспортного засобу та інформація про обидві сторони.
  Заявником є власник автомобіля, який передає його у тимчасове користування третім особам.
  Термін видачі документу - 1 робочий день.
  Перелік документів, які необхідно зібрати власнику для оформлення тимчасового реєстраційного талону на третю особу:
  1. Заява встановленого зразка;
  2. Якщо звертається уповноважений представник заявника - документ на підтвердження повноважень;
  3. Паспорт, ідентифікаційний код;
  4. Для ВПО - паперовий або електронний варіант довідки про взяття на облік;
  5. Свідоцтво про реєстрацію ТЗ;
  6. Документ, що підтверджує право користування авто;
  7. Квитанція про оплату адміністративної послуги.